33028, м. Рівне, вул. Замкова, 22А, тел./факс: (0362) 22-42-80, e-mail: rivnejust@mail.rv.ua
Графік роботи: пн-чт з 9:00 до 18:00, пт з 9:00 до 16:45,сб, нд - вихідні дні. Обідня перерва з 13:00 до 13:45

09.12.2009 

Права людини: поняття та класифікація

      Щоб зробити перший крок для з'ясування що  таке  права  людини,  треба перелічити,  які  права  необхідні  нам,  а  також  нашим  родичам,  друзям, товаришам  для  нормального  існування  в  сучасних  умовах,  щоб  вони   не викликали заперечень з боку інших людей, їх об'єднань,  угруповань.  Мабуть, ми перелічимо чимало прав.  Проте  серед  них,  очевидно,  будуть  такі,  як можливість отримувати  необхідні  матеріальні  блага,  цінності,  вчитися  і працювати,  обирати  місце  проживання,  вільно  висловлюватися.  Усі   такі можливості, безперечно, і є прикладами прав людини.

      Поняття про права людини  включає  два  аспекти.  Перший  означає,  що людина має невід'ємні і невідчужувані права лише тому, що вона  людина.  Це, зокрема,  моральні  права,  які  походять   із   людської   природи   кожної особистості, формуючи і підтримуючи в людині почуття власної гідності.      Другий  розкриває  юридичну  сутність  прав  людини,  що  міститься  в законодавчих документах, створених  у  державі  та  на  міжнародному  рівні. Основою таких прав є згода  тих,  на  кого  вони  поширюються,  тобто  згода суб'єктів права, тоді  як  основу  першої  групи  прав  становить  природний порядок.

      Права - це:

  • 1) можливості (свободи) людини діяти певним чином або утримуватися від певних дій, спрямовані на задоволення потреб, без яких вона не в змозі нормально існувати і розвиватися;
  • 2) можливості, що обумовлені біосоціальною сутністю людини, належать їй від народження і не потребують «дозволу» з боку кого б там не було, у тому числі держави. Вони не можуть бути «відібрані» за свавіллям влади держави, оскільки не «дані» нею. Це природні невідчужувані права;
  • 3) можливості, які не обмежені територією держави (позатериторіальні) і не залежать від національної належності людини (наднаціональні): вони належать їй вже в силу того, що вона є і людиною. Вони походять від природи людини і покликані формувати та підтримувати в людині почуття власної гідності, її індивідуальність;
  • 4) можливості, що є залежними (у плані здійснення) від можливостей суспільства - рівня його економічного, політико-соціального, духовно-культурного розвитку. Зрозуміло, що рівень розвитку суспільства не залишається незмінним, так само, як і потреби самої людини;
  • 5) можливості, що мають правовий характер, оскільки внесено до законодавчих актів, які створені в межах держави і на міжнародному рівні. Визнання, дотримання, охорона і захист державами (у результаті угод) основних прав людини, закріплених на міжнародному рівні, є свідченням про те, що вони стали не лише об'єктом міжнародного регулювання, але й міжнародними стандартами.

      Що ж таке людська гідність?

      Гідність - це моральна риса, яка відображає  унікальну,  неперевершену цінність людини,  і  з  моменту  народження  кожної  людини  її  гідність  є однаковою та «рівною» з гідністю усіх-інших людей.

      Усвідомлення цього кожною  людиною  призводить  до  формування  у  неї почуття власної гідності. А це - важлива  запорука  підтримання  та  захисту людської гідності, поваги до неї з боку інших  людей,  відстоювання  людиною своїх прав, визнання рівності нею і поважного ставлення до інших людей.

      Моральна природа прав людини зумовлюється й тим,  що  вони  вважаються виправданими, обґрунтованими саме з точки зору загальнолюдської моралі.  Так мораль, як відомо - це принципи й  норми,  які  реґулюють  поведінку  людей, діяльність їх спільностей, об'єднань з точки зору загальновизнаних  уявлень про добро і зло, порядність і непорядність, чесність та безчесність.  Мораль загальнолюдська включає настанови й вимоги, спрямовані на підтримання  бодай мінімально необхідної єдності,  цілісності  людства,  аби  було  забезпечено його самозбереження, виживання, самовідтворення. Отже, й у  цьому  розумінні права людини мають моральний характер. Загальнолюдська моральність цих  прав полягає й  у  тому,  що  їх  здійснення  не  повинно  шкодити,  погіршувати, ускладнювати життя жодної людини, хоч би  де  й  коли  вона  жила.  Нарешті, моральність   прав   людини   знаходить   прояв   у    їх    справедливості, всезагальності,  однаковості  для  всіх  людей.  Лише   загальні   й   рівні можливості є правовими.

      Отже, права людини - явище  глибинне,  фундаментальне,  моральне.  Тому недотримання загальнолюдської моралі, як правило, спричиняє  порушення  прав людини  і,  навпаки,  порушення  прав  людини   завжди   є   посяганням   на загальнолюдську мораль. Оскільки  права  людини  -  це  своєрідний  прояв  і реалізація загальнолюдської моралі, вони, по суті, містять норми моралі.

      Щодо  здійснення  прав  людини  завжди  постає  проблема   державного, насамперед юридичного, тобто закріпленого у законі або в  іншому  державному акті їх забезпечення. Саме держава як єдиний  офіційний  представник  усього суспільства може і зобов'язана «розподіляти» надані  членам  суспільства  ті чи  інші  можливості.  Отже,  права  людини  -  якщо  мати   на   увазі   їх використання,  «реалізацію»  -  повинні  так  чи  інакше  набути  й   певних юридичних характеристик, наприклад: закріплення у конституції,  забезпечення юридичними засобами здійснення, охорони й захисту.

      Саме зв'язок прав людини  з  «юридичним»,  державним  правом  зумовлює єдність  та  взаємодію  моралі  й  юридичних  норм.  А  права  людини  і   є визначальним критерієм моральності таких норм.

      Крізь призму юридичної забезпеченості людських прав, зважаючи на ті чи інші її особливості, можна пояснити зміст словосполучення «права  і  свободи людини». І поняття  прав  людини,  і  поняття  свободи  людини  відображають людські можливості. У цьому принципова спільність цих понять. Й однак це  не цілком тотожні явища: вони розрізняються не так за  своєю  природою,  як  за способом здійснення, забезпечення. Права людини можуть  стати  здійсненними, як правило, за наявності певних юридичних засобів, «механізмів»  (наприклад, право на працю, на освіту).  А  свободи  у  багатьох  випадках  можуть  бути здійснюваними і без такого «втручання» держави: її місія щодо них полягає  в охороні, в непорушенні й захисті відповідних можливостей  людини  (свобода слова,  свобода  сповідування  певного  віровчення,  свобода  вибору   місця проживання). Один із найважливіших принципів здійснення прав людини -  вимога суспільно-відповідального їх використання  усіма  і  кожним.  Даний  зв'язок полягає у тому, що здійснення людиною своїх прав має бути  обмежене  правами інших - таких самих з  точки  зору  гідності  -  людей.  Порушення  цих  меж вважається зловживанням правом; і тоді від людини можна зажадати  відповіді: чому вона припустилася перевищення меж свого права? Інакше кажучи, її  можна притягти до відповідальності. Отже,  права  людини  під  час  їх  здійснення завжди обмежуються правами інших людей, хоча на практиці встановити ці  межі буває досить складно. За  словами  французького  письменника  Віктора  Гюго: «усвідомлення права розвиває усвідомлення обов'язку. Загальний  закон  -  це свобода, яка закінчується там, де починається  свобода  іншого».  Міжнародно-правові акти з прав людини говорять з  цього  приводу  таке:  "...кожна  окрема людина, маючи обов'язки щодо інших людей і того  колективу,  до  якого  вона належить, повинна добиватися  заохочення  і  дотримання  прав,  визнанних  Пактом про громадянські та політичні права".

      Права людини торкаються різних аспектів її життя.  Вони  відрізняються за певними якостями, які не  можна  не  брати  до  уваги  при  забезпеченні, охороні й захисті прав. Тому поділ прав людини на певні групи має не  тільки пізнавальне, але й практичне значення. Залежно від сфери суспільного  життя, з якою вони пов'язані,  права  людини  у  вітчизняній  юридичній  літературі поділяються  на  фізичні  (життєві),  особисті,   політичні,   соціально-економічні, культурні.

     Міжнародний пакт про громадянські та  політичні  права  і  Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права,  як  це  випливає  вже  з самих   їхніх   назв,   запровадили   іншу    класифікацію,    яка    широко використовується у міжнародній практиці.

    Згідно з цією класифікацією виділяють права людини:

Політичні права  - це встановлені правом можливості особи брати участь у керуванні суспільними й державними справами (право на участь у політичному житті, свобода слова).

Особисті (громадянські) права   - це закріплені правом можливості фізичного існування й духовного розвитку людини (право на життя, на свободу, особисту недоторканість).

Економічні права - це право бути учасником економічних, насамперед майнових відносин (право на власність).

Культурні права - це право на прилучення до багатств світової культури й на їхнє збільшення власною творчою діяльністю (свобода наукових досліджень).

Екологічні права - це встановлене право людини на здорове (сприятливе) навколишнє середовище, право на відшкодування екологічного збитку.

Соціальні права - це право на достатній для людини рівень життя й соціальний захист із боку суспільства й держави (право на соціальне страхування).

     Практичного значення може набувати у  певних  випадках  і  поділ  прав людини залежно від  того,  чи  можливе  їх  здійснення  одноособовими  діями людини, чи воно вимагає спільних дій групи носіїв даного  права.  Відповідні права звуться індивідуальними (наприклад, право на вибір  місця  проживання, на  виховання  власної  дитини)  та   колективними   (право   на   утворення громадських об'єднань, на проведення мітингів, демонстрацій).

      З правами  людини  тісно  пов'язані,  проте  не  ототожнюються,  права громадянина.

    Громадянин - людина, яка законом визнається юридично належною даній державі. Якщо права людини закріплені в міжнародно-правових актах, то права громадянина - у конституції певної держави.

    Відмінності між правами людини і громадянина:

Права людини

Права громадянина

Поза територіальні - існують незалежно від державного визнання, закріплення в законі і поза зв'язком їх носія з конкретною державою

Територіальні - передбачають наявність громадянства, тобто особливий зв'язок людини і держави

Загальносоціальні - належать людині через факт народження як природні, невідчужувані права, тобто не завжди виступають як юридичні категорії (апатриди, біженці не мають статусу громадянства, але мають права людини)

Спеціально-соціальні (юридичні)

- закріплюються в законодавстві і перебувають під захистом держави, громадянином якої є дана особа

- реалізація здійснюється у сфері будь-якого громадянського суспільства, де б не знаходилася людина

- реалізація охоплює сферу відносин індивіда з певною державою

    Здійсненність  прав  людини  визначається   переважно   їх   юридичною забезпеченістю з боку держави. І саме  громадянство  слугує  тим  «каналом», посередництвом якого відбувається здійснення прав  людини.  В  ідеалі  права громадянина  мали  б  співпадати  із  правами  людини. Але  історія  знає   й протилежні варіанти  цього  співвідношення,  коли  певні  можливості  людини спочатку були закріплені у державному законодавстві як права її громадян,  а вже згодом відображались у міжнародно-правових документах як права людини.

   Взаємозв'язок прав людини і прав громадянина підкреслюється тим, що вони у ряді випадків закріплювалися в одному нормативно-правовому акті, наприклад, у Декларації прав людини і громадянина 1789 p., що входить до складу конституційного законодавства сучасної Франції, або в розділі II «Права, свободи і обов'язки людини і громадянина» Конституції України 1996р.

    Розгляд прав людини разом із правами громадянина - підстава для:

  • - визначення її законних, юридичних можливостей (свобод) у державі;
  • - встановлення відповідності законодавства країни правам людини.

 У дійсності ж збіг прав людини і громадянина має місце далеко не скрізь.    

Начальник Головного управління юстиції   у Рівненській області                                                                                                         С.І. Данилюк

 
 

  Данилюк Степан Іванович

Начальник управління

ДЕКЛАРАЦІЇ керівництва Головного управління юстиції у Рівненській області  за 2013